Бошки Шишки планчик Верхняя Салда

Начну сначала. Был у меня товарищ, братишка, что до школы время бобыля гамал. С утра до вечера втюхался, мозги в шоке, просто мясо было. Я ему и говорю: "Со стеблей кости идут, больше не лезь, инакше внюхать будешь!" Но однажды, пока я свои закладки закидывал, этот мозгосбитый втюхался и... умер. Вот такая залупа, братка!

Вот я и решил свою игру сделать, чтоб братишка на память был.

Вначале думал, какую тему выбрать. Подумал и придумал - "Наркоманы: битва за закладки". Звучит же мощно, да? Но как без героев? Конечно, я решил себя и товарищей использовать в игре. У каждого по своему умению. Втюхивать? Я - прокаченный в этом деле, так что ничего страшного. А товарищ с трубкой, носом как канон, для лечения в игре будет отличным.

Но самое главное - закладки. Выбирать их можно будет в самой игре. Хороший первак, ништяки, шприцы - все будет доступно. Мне кажется, это добавит реализма игре, чтоб каждый на вкус выбирал свое. Хотя, может и переборщил, но чего уж там, шоб было все по-настоящему, але?

А геймплей? Он будет мясистый, как биг мак! Знаешь, как я гамаю в те файтинги? Ну так, там да се, качаешь комбинации, бьешь врагов. Так и в моей игре, только вместо ударов и удушений - закладки. Будешь гамать, качать свой скилл, валить противников и копить закладки, а если с трубкой побегать - еще качественнее.

Конечно, я сначала сам должен научиться гамать в разработку, но это не проблема. У товарища есть свои связи, он меня научит, я там немного ему втюхаю, и будет нам по-настоящему помогать. Вместе всему взяться и накуриться успеем!

А как же дизайн? Сначала подумал, какое окружение выбрать. Но все эти детские сады, парки и теннисные корты не мои. Надо выбрать что-то более темное, криминальное. Может, городской подъезд или дом на передержке. Там где-то у нас можно закладки втюхивать и гамать с кем-то еще.

Так что, братья и сестры наркоманы, держитесь за штаны, скоро выпускаем игру!

А вообще, друзья, надо быть осторожными. Наркотики, это не игрушки, не виртуальная жизнь. Я решил это всего лишь в игру воплотить, чтоб показать, куда могут забросить эти западные ништяки, какие головные боли они могут принести. Знайте меру, братаны, гамайте в настоящие игры, а не себе в жизнь!

Так что, друзья, по секрету сообщаю: вот так я купил шишки марихуаны и создал свою игру про наркоманов. Жизнь - это игра, братва! Иногда можно и в наркоту, но только виртуально. Не забывайте про правила и здоровый смысл, иначе можешь стать мясом в реальной жизни.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...